Народні звичаї і традиції – важливий чинник у формуванні екології душі та бережливого ставлення до природного довкілля

10.01.2014 admin Новини

З Новим рокомНайповніше душа нашого українського люду розкривається в обрядових дійствах, пов’язаних із Різдвяними святами. Здавна в Україні їх відзначали надзвичайно урочисто.

До Різдва в нашому краї готувалися заздалегідь – ще від Дня Спиридона, свято якого відзначаємо 25 грудня. Люди прибирали в оселях, упорядковували в хлівах, білили стіни, прали одіж, заготовляли дрова і корми для худоби на всі свята. Усі роботи з упорядкування обійстя до Різдвяних свят господарі старалися закінчити до настання святвечірнього дня. Навіть сільський реманент – коси, граблі, вили, плуги тощо – складали в стодолах так, аби створювалося враження, що й вони відпочивають.

Уранці 6 січня господарі розкладали в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від Дня Спиридона. Кожна господиня намагалася приготувати 12 страв. З-поміж них в нашому краї обов’язковими були узвар і кутя. Скрізь в Україні у святвечір вшановували худобу: її годували до вечері святвечірніми травами. Поширеним було повір’я, що худоба у цей вечір розмовляє між собою, а відтак, може поскаржитись Богові на свого господаря.

Надвечір до хати заносили необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце – під образами. Уквітчаний волошками і калиною різдвяний сніп слугував українським людям не лише символом достатку, а уособленням пам’яті про предків. Недаремно в народі цей святковий сніп й дотепер називають «дідухом». Сніп був бажаним «гостем родини». Чи не від імені цього святкового снопа господар, переступаючи поріг дому, звертався до присутніх: «Віншую Вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим вечором, щоб ви у щасті й здоров’ї провели ці свята й на за рік дочекали». А ще у світлиці ставили ялинку, яку прикрашали іграшками.

Слідом за снопом до хати вносили в’язку соломи – «діда» і в’язку сіна – «бабу». Господар розкидав солому по хаті, а діти, шпортаючись у сіні-соломі,  «мекали», «бекали», «кудкудакали», відтворюючи звуки свійських тварин та домашньої птиці, що, як вважалося, забезпечить щедрий приплід живності у прийдешньому році.

Своєрідним сигналом до святої вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо – народження Божого дитятка. Під час родинної трапези всі мусили зберігати урочистий спокій: не галасувати, не сквернословити, не човгати під столом ногами, щоб не дратувати невидимі душі присутніх на вечері покійних предків.

Щодо колядок, то вони в нашім краї мали свої особливості і вирізнялися за походженням. Умовно їх можна поділити на дві групи: народні та церковні. Для колядок найбільш характерними були хліборобські мотиви. В них оспівувалися дбайливі й розумні господарі, у яких незліченна челядь корів та овець. В колядках для парубків переважали мисливські та військові мотиви. Про золоті персні, старостів, дівочу красу і вірність, щасливе кохання колядували дівчатам. Це розмаїття мотивів колядок, адресування їх персонально кожному членові родини, вирізняє саме наш галицько-волинський обряд колядування.

Вечір під Новий рік за старим стилем, 13 січня, називали «другою колядою», або «щедрим вечором». Очевидно, «щедрим» його вважали через те, що до вечері під Новий рік подавали вареники, більше м’ясних страв, яких не вживали на святвечір. У цей вечір молодь ходила «меланкувати» (саме цей день у церковному календарі присвячений преподобній Меланії). Один з парубків перебирався на Меланку. У групі переряджених були «князь», «княгиня», «дід», «баба», «коза», «циган» та інші персонажі. Під вікнами щедрувальники вітали господарів з Новим роком, бажали їм усіляких гараздів.

Уранці на Новий рік – в день, присвячений Василію Великому – ходили по хатах «посівальники». Хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівали зерном і приказували: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком всіх вітаю». 

Також в нашому краї на Новий рік господарі обв’язували дерева в саду сіном, що було на столі під обрусом на святвечір. Вважалося, що сіно, на якому стояла кутя, оберігає фруктові дерева у саду від всілякої нечесті.

Важливим був і вечір під Водохреща – другий святвечір. З появою вечірньої зорі, як і на перший святвечір, люди сідали до родинної трапези. Знову чільне місце в асортименті вечері посідали традиційна кутя і узвар. Перш, ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном і зіллям, скроплювали всі її закутки свяченою водою. На стінах усіх приміщень вивішували паперові хрестики або рисували їх крейдою чи тістом, замішаним на освяченій у церкві воді. Після такого обходу господи щільно зачиняли двері й, помолившись, сідали до столу.  

Після вечері, як і в різдвяні дні, ходили по хатах щедрувальники. Вважалося, що ніч під Водохреща сповнена всяких чудес.

Багато народних обрядів, приурочених до дня Богоявлення, Йордану, або Водохрещі – так називають цей день у народі й дотепер – тісно пов’язані з водою. Після ранкового урочистого богослужіння у храмі церковна процесія вирушала до річки чи ставка з кришталево-чистою водицею. Місце водосвяття прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою, а парубки і дівчата намагалися оббризкати одне одного.

Як тільки священик занурював хрест в ополонку, присутні поспішали зачерпнути у дзбанок свяченої води. Особливо намагалися бути першими пасічники, які старалися зачерпнути освяченої води і якомога більше застиглого й ній свічкового воску, що вважається оберегом для пасіки.

Умовно завершував цикл зимових святкувань в нашому краї, за сучасним церковним календарем, День поклоніння чесним веригам апостола Петра, що припадає на 29 січня. Із цим днем в народних повір’ях зазначено прикмети, за якими наші пращури визначали настання весни, передбачали, яким буде літо: «На Петра Вериги креснуть криги», – казали у народі…

Звичаї і традиції нашого краю нероздільно пов’язані з природою, освоєння якої давало змогу людям не лише задовольняти насущні потреби, але й розвивати інтелектуальні здібності, створювати витвори мистецтва. У природи наші діди-прадіди черпали духовну наснагу, творчу енергію та фізичні сили. Про це необхідно пам’ятати нам – нинішньому поколінню, про це необхідно розповідати нашим наступним поколінням, а головне – не допускати, щоби вплив людської діяльності на природне довкілля був шкідливим для природи, а тим паче – не став причиною якихось катаклізмів, що можуть спричинити непоправимі збитки природному середовищу і становити загрозу для людей.

Пам’ятаймо, що природне довкілля, як і наша оселя, потребує бережливого ставлення та бездоганної чистоти. Тож, любімо наш рідний край – оберігаймо красу його природи. 

Відділ рекреації та туризму

Український різдвяний обряд 1                 Український різдвяний обряд 2

Comments are currently closed.


Розробка та супровід: Квест