Екологічно-пізнавальний туристичний маршрут “Маркіянові місця”

16.01.2015 admin Туристичні маршрути

Маркіянові місцяЗміст

1. Довідка про маршрут.

2. Відомості про  район подорожі:

– фізико-географічна характеристика;

– кліматичні умови;

– рослинний світ;

– тваринний світ;

3. Краєзнавча цінність та історико-культурні об’єкти.

4. Технологічна картка екскурсії.

 

 

 

 

 

Довідка про подорож

Вид туризму: пішохідний, екологічно-пізнавальний.

Район подорожі: НПП «Північне Поділля» – Біла гора, село Гавареччина.

Період проведення:  травень-жовтень

Загальна довжина:  4 км.

Час проходження:  2,5-3 год.

Мета подорожі: ознайомлення з природною, краєзнавчою та історико-   культурною цінністю північного Поділля.

 

Перелік зупинок:

  1. Пам’ятний хрест на честь Маркіяна Шашкевича на Білій горі.
  2. Болото дикої свині.
  3. Колишні каменоломні (штольні).
  4. Букові стани.
  5. Криївка вояків УПА.
  6. Історична криниця в селі Гавареччина.
  7. В майстерні майстра-гончара.

Примітка:  При проходженні даного маршруту необхідним є залучення фахівця із національного природного парку «Північне Поділля».

Відомості про район подорожі

Національний природний парк «Північне Поділля» знаходиться  на території Бродівського, Буського та Золочівського районів. Його площа становить 15587,92 га  у тому числі 5434,4 гектара земель, що надаються національному природному парку в постійне користування з вилученням у землекористувачів, та 10153,52 гектара земель, що належать до його території без вилучення.

Територія парку охоплює північно-західний край Подільської височини.  Окрасою території є Гологоро-Кременецький кряж, а саме фізико-географічні райони Гологори та Вороняки – низькогірні пасма, яким характерні долинно-балкові форми рельєфу.

Вороняки – своєрідний горбо-гірний лісовий район, який за особливостями природи тяжіє більше до Опілля, ніж до Подільського плато. Значні абсолютні висоти в поєднанні з глибоким розчленуванням земної поверхні, значною площею лісових масивів, меншою часткою орних земель є характерною особливістю природи Вороняцького ландшафту, складовою частиною якого є Біла Гора. Найбільш поширеними типами ґрунтів  на Білій Горі  є дерново-карбонатні, сірі лісові ґрунти та близькі до них типи. За гранулометричним складом тут переважають супіщані та суглинкові ґрунти. Вони тісно пов’язані з елементами рельєфу та ландшафтними особливостями території. Домінантним типом ґрунту є дерново-карбонатний, сформований на карбонатних породах (вапняки, мергелі) під хвойними і широколистяними лісами. Сірі лісові ґрунти поширені під буковими і грабо-буковими лісами. Вони формуються при помірно вологому континентальному кліматі. Сірі лісові ґрунти утворилися під широколистяними лісами зі значною трав′янистою підстилкою, а початок їх  формування сягає часів післяльодовикового періоду, коли лесові плато стали поступово покриватися лісами.

Клімат, як сукупність погодних умов, що сформувалися на цій території, внаслідок тривалого історичного періоду, є важливим компонентом ландшафту і певною мірою визначає особливості формування (якісно й  кількісно) структури рослинного покриву й тваринного світу. Крім того, клімат є важливим чинником, що визначає рекреаційну цінність певної території. А це особливо важливо для національного природного парку, зважаючи на його рекреаційну функцію. Клімат цієї території м′який помірно-континентальний, вологий. Літо тепле, але не жарке, часто дощове, особливо в другій половині й триває 3-3,5 місяці. Осінь також досить волога з частими туманами. Весна характеризується досить мінливими станами погоди, часто затяжна. Вороняки, разом з Гологорами, сприяють утворенню хмарності й опадів, які  (особливо хмарність) в свою чергу виступають як регулятор температурного режиму. Нестійкість погодних умов обумовлена активним розвитком  циркуляційних процесів, впливом циклонів та антициклонів. Середня температура повітря становить близько +7,0°С. Найтеплішим у багаторічному режимі є місяць липень (+18,1°С). Переважаючими є західні і північно-західні напрямки вітрів. Середня швидкість вітру становить 3,7 – 3,9 м/с. Протягом року на цій території випадає 700-800 мм опадів. Найвологішими місяцями є червень, липень, вересень, а найменше опадів випадає взимку.

Згідно геоботанічного районування України Біла Гора відноситься до Гологоро-Вороняківського геоботанічного району Кременецько-Хотинського округу букових і дубово-букових лісів Східноєвропейської провінції Європейської широколистяної лісової області.

Завдяки своєму географічному розташуванню та своєрідній історії формування ландшафту, який об’єднують цінні природні комплекси,  тут сформувався і своєрідний рослинний покрив. На цій території зростає 81 вид рослин, що підлягають охороні. На південних степових схилах зустрічається незвичайна рослина – відкасник татарниколистий. Цей волино-подільський ендемік, більше ніде у світі не зустрічається. На теплих схилах весною також квітують півники угорські. Зустрічається й мало примітна у траві рослина жовтець Запаловича, названа на честь відомого польського ботаніка. У буковому лісі можна зустріти астранцію велику (вид був внесений до 1 та 2 видання «Червоної книги України»). Також привертають увагу кущі клокички перистої (вид внесено до «Червоної книги»). І ще один «екзот», якого варто згадати і побачити – це плющ, що починає квітувати  у природі дуже пізно, у 50-100 років від висіву насіння.

Надзвичайно багатою і специфічною є фауна цієї території. Тут нараховується 87 видів хребетних тварин, серед яких найчисленнішими є птахи – 64 види. Найбільшою біологічною цінністю тут є рідкісні види фауни, що внесені до «Червоної Книги України», а саме: балабан, голуб-синяк, змієїд, лунь польовий, сапсан, хом′як звичайний. Балабан – птах родини соколових. Для забарвлення балабанів характерні рудуватий та коричневий кольори. Древня слов’янська назва балабана «красний сокіл» вказує не лише на теплі кольори забарвлення, а й на його видатні якості, як ловчого птаха. Є у птаха іще одна древня слов’янська назва – рарог. Голуб-синяк або клинтух – вид птахів родини голубиних, один із 3-ох видів роду у фауні України. Клинтух – достатньо тихий птах. Під час розмноження веде себе скрито, ховаючись в густому листі дерев і затихаючи при наближенні тварин і людей. Харчується клинтух неподалік від гнізда – на землі вишукуючи насіння диких і культурних злаків, бобових, гречкових, зрідка – комахами. На перельоті клинтух дуже обережний, зазвичай зупиняється на недоступних для інших тварин ландшафтах.  Змієї́д – хижий птах родини яструбових. Єдиний вид роду у фауні України. Перелітний птах. З’являється в кінці березня – на початку квітня. Живиться переважно плазунами та земноводними. Хом’як звичайний – осілий норний вид тварини, що влаштовує підземні галереї з кількома виходами глибиною до 2,5 м з численними віднорами, каморами, тунелями і гніздовими камерами. Відносно всеїдний звір. На зиму хом’як збирає величезні запаси їжі (зерно, насіння, коріння та коренеплоди), маса яких може нараховувати 20 кг. В північних регіонах хом’яки впадають в сплячку, а в південних, взимку, просто стають малоактивним, ведуть сутінковий і нічний спосіб життя, мають значний репродуктивний потенціал. З квітня до серпень самка здатна вивести 2–3 приплоди, в яких зазвичай буває десяток малят. Починає розмножатися у 3-4-місячному віці. Різноманітні відкриті ландшафти, цілина, поля, лісосмуги, захаращенні узлісся – зазвичай місця проживання хом′яка.

 Краєзнавча цінність та історико-культурні об′єкти

Назва Біла Гора походить від схилу, на поверхню якого виступають білі вапняки. Народна назва гори «Лиса» – через «лисий», безлісний вигляд схилу, вкритий степовою рослинністю. Саме від вигляду гори походить назва села Підлисся. Обидві назви гори оспівані у поезії Маркіяна Шашкевича, який народився і тривалий час проживав у селі Підлисся. Напередодні сотих роковин Маркіяна активісти українського відродження священик В. Кальба та адвокат Т. Ваньо організували збір коштів на будівництво пам’ятного хреста на Білій Горі. Перша пожертва була складена 16 липня 1904 року в Народному домі селища Олесько. Загалом було зібрано 862315 корон. За ці гроші на Білій Горі, за проектом архітектора О. Лушпинського, було встановлено величний хрест –Маркіянів хрест – заввишки 25 м. Виготовив хреста М. Стефанівський – відомий львівський конструктор, підприємець і меценат, громадський діяч.

Для спорудження пам’ятника двоє господарів з Підлисся – Антін та Роман Стефанові – віддали під будову свої земельні ділянки на Білій Горі. Отець В. Кальба після відкриття у серпні 1911 року пам’ятного хреста на честь отця Маркіяна Шашкевича організував насипання біля нього кургану-могили. Курган почали насипати вручну 6 червня 1912 р.

Під час Першої світової війни російські війська рили окопи біля пам’ятного хреста, відтак  курган-могилу зруйнували. У вересні 1920 року тут відбувся бій більшовиків з поляками. Звісно, що після цього хрест зазнав ушкоджень, із плином часу поіржавів. Щоб відремонтувати пам’ятник, 2 серпня 1921 року активісти українського відродження провели друге, після відкриття пам’ятного хреста, Маркіянове свято на Білій Горі. І хоча воно не було таким масовим як перше (близько півтори тисячі присутніх), усе ж було зібрано достатньо коштів на ремонт Маркіянового хреста. Та найважливіше – свято започаткувало щорічні традиційні всенародні свята-поминки на Білій Горі (перша неділя серпня), які піднімали національну гідність українців, зміцнювали їхній національний дух. Навіть за часів польського панування в нашім краї, коли було заборонено масові збори на Білій Горі, українці вдавалися до хитрощів: за попередньою домовленістю палили одному з господарів стайню, щоб відвернути увагу поліцаїв. А після свята складалися грішми і відбудовували спалену споруду. Останнє Маркіянове свято на Білій Горі відбулося 14 вересня 1941 року вже за окупаційного режиму нацистів і було наймасовішим – близько 40 тисяч людей. Відновилися святкування на честь отця Маркіяна Шашкевича на Білій Горі у серпні 1989 року й відтоді вони проходять щорічно.

Також слід наголосити, що ця територія досить багата на краєзнавчу та історико-культурну спадщину. В історичному плані цей регіон зазнав давнього антропогенного освоєння. На цій території відомі залишки слідів діяльності людини, починаючи від давньокам′яного віку (палеоліту). Особливої активності антропогенна діяльність набула на цій території у середньовіччі й інтенсивно продовжувалося упродовж останнього тисячоліття, залишивши за собою низку пам′яток матеріальної культури, що мають важливе історичне значення.

Новітня історія також залишила свій слід на північно-подільській землі, зокрема про події Першої та Другої світових воєн, визвольної боротьби українського народу. На вершині Білої Гори встановлено пам′ятний хрест січовим стрільцям, які загинули у червні 1919 року в бою з польськими зайдами під час Чортківської офензиви.

   Окрім історико-культурної спадщини, Біла Гора багата й природною. У 1941 році на Львівщині було створено 13 заповідних об′єктів місцевого значення, серед них – й «Біла Гора» поблизу Підлисся. Однак, в результаті процесу «реорганізації заповідників», що відбувався на початку 50-х років, у регіоні Волино-Поділля було ліквідовано 6 природоохоронних територій, зокрема й «Білу Гору» на Львівщині. Сьогодні територія Білої Гори знову є природоохоронним об′єктом природо-заповіного фонду України (з 1984 р.).

Щодо села Гавареччина. Село є осередком традиційного народного промислу чорнодимленої (чорнолощеної, «чорної», «сивої», «задимленої», «закуреної») неполиваної кераміки – Гаварецької кераміки.

За місцевою легендою, першими мешканцями села були гончарі, яких графиня Тереза Вишневецька (дружина Юрія Вишневецького) переселила з містечка Білий Камінь, щоби вони своїми горнами (печами) не задимлювали містечко (це сталося в 1-й половині XVII ст.). У XX столітті, в умовах поширення фабричного посуду, народний промисел поступово занепав (у XIX ст. тут працювали понад сотня майстрів, у 1930-х рр. – до 60, у 1960-х – 30, у 1980-х – 3-4).

1984 року гаварецька кераміка була представлена на міжнародній керамічній виставці в Фаєнці (Італія). Роботи Дмитра Вислинського здобули золоту медаль. Світлина одного з його вазонів увійшла до каталогу найкращих витворів керамічного мистецтва Європи. Проте це не зупинило занепаду гончарства й самого села. До кінця 1980-х рр. пішли з життя гончарі Дмитро Вислинський, Володимир Архимович, Василь Куземський. Гончарство в селі підтримували батько й син Володимир і Мар’ян Бакусевичі.

Наприкінці 1980-х років, завдяки діяльності Товариства Лева гаварецька кераміка набула популярності в Україні.

Під час проходження маршруту «Маркіянові місця» також заплановано ознайомлення туристів з історичними подіями, що відбувалися на цій території в буремні роки боротьби нашого народу за Україну як незалежну, самостійну державу. Зокрема, в селі Гавареччин, що неподалік Маркіянової Гори, в околичному лісі знаходиться відновлена криївка народних месників – вояків УПА. Музей-криївку було урочисто відкрито до 65-ої річниці створення Української повстанської армії. У цієї криївки є надзвичайно цікава історія. Адже то був не просто рядовий бойовий бункер – це була криївка, в якій періодично збиралося вище командування УПА, яке координувало дії українського повстанського війська на території Львівщини, Волині та Тернопільщини. Криївка була дієвою з листопада 1942-го до лютого 1947-го. До речі, на вкритій густими лісами Гавареччині було чимало криївок, траплялися навіть двоповерхові (внизу стояли коні, зверху жили повстанці). В історично-пізнавальному плані цей край, на наш погляд, є надзвичайно цікавий для туристів різного віку.

 Технологічна картка екскурсії

Назва маршруту:  Маркіянові місця

Тривалість (год): 2-3 год.

Протяжність (км): пішохідна частина  4 км.

Автор-розробник:  НПП «Північне Поділля»

Тематичний напрямок екскурсії: Ознайомлення з ландшафтними особливостями та біорізноманіттям північного Поділля, активний відпочинок.

Маршрут екскурсії:  Пам’ятний хрест на честь Маркіяна Шашкевича на Білій горі – Болото дикої свині – Колишні каменоломні (штольні) – Букові стани – Криївка вояків УПА – Історична криниця в селі Гавареччина – В майстерні майстра-гончара.

Фото  цікавих об’єктів
5

Пам’ятний хрест на Маркіяновій горі

 6

Могила вояків УГА на Маркіяновій горі.

 7

Болото дикої свині у буковому лісостані.

  8

Мальовничі краєвиди з Поділля на Волинь.

  9

Штольні колишньої каменоломні.

Comments are currently closed.


Розробка та супровід: Квест