Екологічно-пізнавальний туристичний маршрут “Святогірський”

16.01.2015 admin Туристичні маршрути

01Зміст

1. Довідка про маршрут.

2. Відомості про  район подорожі:

– фізико-географічна характеристика;

– кліматичні умови;

– рослинний світ;

– тваринний світ;

3. Краєзнавча цінність та історико-       культурні об’єкти.

4. Технологічна картка екскурсії.

 

 

 

 

 

 

Довідка про подорож

Вид туризму: пішохідний, екологічно-пізнавальний.

Район подорожі: НПП «Північне   Поділля» – Свята гора, село     Гавареччина.

Період проведення:  травень-жовтень

Загальна довжина:  4 км.

Час проходження:  2,5-3 год.

Мета подорожі: ознайомлення з природною, краєзнавчою та історико-   культурною цінністю північного Поділля.

Перелік зупинок: 

  1. Сходова доріжка на Святу Гору.
  2. Монастир на Святій Горі.
  3. Буковий ліс.
  4. Мальовничі околиці села Гавареччина.
  5. В майстерні майстра-гончара.
  6. Історична криниця.
  7. Криївка вояків УПА.

Примітка:  При проходженні даного маршруту необхідним є залучення фахівця із національного природного парку «Північне Поділля».

Відомості про район подорожі

Національний природний парк «Північне Поділля» знаходиться  на території Бродівського, Буського та Золочівського районів. Його площа становить 15587,92 га  у тому числі 5434,4 гектара земель, що надаються національному природному парку в постійне користування з вилученням у землекористувачів, та 10153,52 гектара земель, що належать до його території без вилучення.

Територія парку охоплює північно-західний край Подільської височини.  Окрасою території є Гологоро-Кременецький кряж, а саме фізико-географічні райони Гологори та Вороняки – низькогірні пасма, яким характерні долинно-балкові форми рельєфу.

Вороняки – своєрідний горбо-гірний лісовий район, який за особливостями природи тяжіє більше до Опілля, ніж до Подільського плато. Значні абсолютні висоти в поєднанні з глибоким розчленуванням земної поверхні, значною площею лісових масивів, меншою часткою орних земель є характерною особливістю природи Вороняцького ландшафту, складовою частиною якого є Біла Гора. Найбільш поширеними типами ґрунтів  на Білій Горі  є дерново-карбонатні, сірі лісові грунти та близькі до них типи. За гранулометричним складом тут переважають супіщані та суглинкові ґрунти. Вони тісно пов’язані з елементами рельєфу та ландшафтними особливостями території. Домінантним типом грунту є дерново-карбонатний, сформований на карбонатних породах (вапняки, мергелі) під хвойними і широколистяними лісами. Сірі лісові грунти поширені під буковими і грабо-буковими лісами. Вони формуються при помірно вологому континентальному кліматі. Сірі лісові грунти утворилися під широколистяними лісами зі значною трав′янистою підстилкою, а початок їх  формування сягає часів післяльодовикового періоду, коли лесові плато стали поступово покриватися лісами.

Клімат, як сукупність погодних умов, що сформувалися на цій території, внаслідок тривалого історичного періоду, є важливим компонентом ландшафту і певною мірою визначає особливості формування (якісно й  кількісно) структури рослинного покриву й тваринного світу. Крім того, клімат є важливим чинником, що визначає рекреаційну цінність певної території. А це особливо важливо для національного природного парку, зважаючи на його рекреаційну функцію. Клімат цієї території м′який помірно-континентальний, вологий. Літо тепле, але не жарке, часто дощове, особливо в другій половині й триває 3-3,5 місяці. Осінь також досить волога з частими туманами. Весна характеризується досить мінливими станами погоди, часто затяжна. Вороняки, разом з Гологорами, сприяють утворенню хмарності й опадів, які  (особливо хмарність) в свою чергу виступають як регулятор температурного режиму. Нестійкість погодних умов обумовлена активним розвитком  циркуляційних процесів, впливом циклонів та антициклонів. Середня температура повітря становить близько +7,0°С. Найтеплішим у багаторічному режимі є місяць липень (+18,1°С). Переважаючими є західні і північно-західні напрямки вітрів. Середня швидкість вітру становить 3,7 – 3,9 м/с. Протягом року на цій території випадає 700-800 мм опадів. Найвологішими місяцями є червень, липень, вересень, а найменше опадів випадає взимку.

Завдяки своєму географічному розташуванню та своєрідній історії формування ландшафту, який об’єднують цінні природні комплекси,  тут сформувався і своєрідний рослинний покрив. На цій території зростає 81 вид рослин, що підлягають охороні. На південних степових схилах зустрічається незвичайна рослина – відкасник татарниколистий. Цей волино-подільський ендемік, більше ніде у світі не зустрічається. На теплих схилах весною також квітують півники угорські. Зустрічається й мало примітна у траві рослина жовтець Запаловича, названа на честь відомого польського ботаніка. У буковому лісі можна зустріти астранцію велику (вид був внесений до 1 та 2 видання «Червоної книги України»). Також привертають увагу кущі клокички перистої (вид внесено до «Червоної книги»). І ще один «екзот», якого варто згадати і побачити – це плющ, що починає квітувати  у природі дуже пізно, у 50-100 років від висіву насіння.

Надзвичайно багатою і специфічною є фауна цієї території. Тут нараховується 87 видів хребетних тварин, серед яких найчисленнішими є птахи – 64 види. Найбільшою біологічною цінністю тут є рідкісні види фауни, що внесені до «Червоної Книги України», а саме: балабан, голуб-синяк, змієїд, лунь польовий, сапсан, хом′як звичайний. Балабан – птах родини соколових. Для забарвлення балабанів характерні рудуватий та коричневий кольори. Древня слов’янська назва балабана «красний сокіл» вказує не лише на теплі кольори забарвлення, а й на його видатні якості, як ловчого птаха. Є у птаха іще одна древня слов’янська назва – рарог. Голуб-синяк або клинтух – вид птахів родини голубиних, один із 3-ох видів роду у фауні України. Клинтух – достатньо тихий птах. Під час розмноження веде себе скрито, ховаючись в густому листі дерев і затихаючи при наближенні тварин і людей. Харчується клинтух неподалік від гнізда – на землі вишукуючи насіння диких і культурних злаків, бобових, гречкових, зрідка – комахами. На перельоті клинтух дуже обережний, зазвичай зупиняється на недоступних для інших тварин ландшафтах.  Змієї́д – хижий птах родини яструбових. Єдиний вид роду у фауні України. Перелітний птах. З’являється в кінці березня – на початку квітня. Живиться переважно плазунами та земноводними. Хом’як звичайний – осілий норний вид тварини, що влаштовує підземні галереї з кількома виходами глибиною до 2,5 м з численними віднорами, каморами, тунелями і гніздовими камерами. Відносно всеїдний звір. На зиму хом’як збирає величезні запаси їжі (зерно, насіння, коріння та коренеплоди), маса яких може нараховувати 20 кг. В північних регіонах хом’яки впадають в сплячку, а в південних, взимку, просто стають малоактивним, ведуть сутінковий і нічний спосіб життя, мають значний репродуктивний потенціал. З квітня до серпень самка здатна вивести 2–3 приплоди, в яких зазвичай буває десяток малят. Починає розмножатися у 3-4-місячному віці. Різноманітні відкриті ландшафти, цілина, поля, лісосмуги, захаращенні узлісся – зазвичай місця проживання хом′яка.

 Краєзнавча цінність та історико-культурні об′єкти

Маловивченим місцем на цій території є Свята Гора, яка розташована між селами Білий Камінь та Ушня Золочівського району. За переказами тут, на вершині гори, 6 вересня 1948 року три дівчини та юнак стали свідками появи Божої Матері. Серед них була і монахиня-василіанка Марія Особа, яка проживала в околичному селі Гавареччина. Побутує легенда, що після чудесної появи Богородиці, на горі забило джерельце. Поряд із цим існує ще одна легенда про те саме джерело, але стосується вона сивої давнини, яку розповіла п. Софія Гавришків, 1918 р. н.: «Було це ще за часів коли татари нападали на галицькі землі дуже часто, майже щороку. В один із таких нападів жителі Білого Каменя разом із худобою заховалися в лісі на горі, куди вороги не заходили, бо ж вміли воювати лише в степах, на відкритій місцевості. Звідти наші люди ходили по воду до Ушні тільки їм відомими стежками. Але скоро й цей шлях їм перерізали татари. Тоді настала велика спрага, а літо було дуже спекотне. Щоб не вимерти зі спраги, стали люди молитися, бо ж тільки ця остання молитва їм і залишилася. І з’явилася їм Богородиця, що стала ногою на камінь, і з-під каменя потекла вода. З того часу люди стали називати гору Святою.»

З огляду на те, що зазначена місцевість розташована далеко від головних шляхів, довгий час на цих теренах, у воєнні та післявоєнні роки, активно діяли загони УПА. Відтак, радянська влада тут утвердилась не відразу після закінчення Другої світової війни. Завдяки таким обставинам віруючі з околичних сіл зуміли збудувати на Святій Горі каплицю, до якої почали приходити сотні прочан. Проте згодом радянська, атеїстична влада стала послідовно нищити  капличку і джерело. Але жителі навколишніх сіл все наново поправляли. Стежки сюди не заростали ані з жодного боку – ні з Ушні, ні з Черемошні, ні з Білого Каменя і Гавареччини. Комуністи і комсомольці засипали джерело камінням і цементом. Не знали нерозумні, що неможливо зацементувати сили Божої благодаті. Джерельна вода зі Святої гори допомогла не одним хворим про що є усні і письмові свідчення.

Щодо села Гавареччина. Село є осередком традиційного народного промислу чорнодимленої (чорнолощеної, «чорної», «сивої», «задимленої», «закуреної») неполиваної кераміки – Гаварецької кераміки.

За місцевою легендою, першими мешканцями села були гончарі, яких графиня Тереза Вишневецька (дружина Юрія Вишневецького) переселила з містечка Білий Камінь, щоби вони своїми горнами (печами) не задимлювали містечко (це сталося в 1-й половині XVII ст.). У XX столітті, в умовах поширення фабричного посуду, народний промисел поступово занепав (у XIX ст. тут працювали понад сотня майстрів, у 1930-х рр. – до 60, у 1960-х – 30, у 1980-х – 3-4).

1984 року гаварецька кераміка була представлена на міжнародній керамічній виставці в Фаєнці (Італія). Роботи Дмитра Вислинського здобули золоту медаль. Світлина одного з його вазонів увійшла до каталогу найкращих витворів керамічного мистецтва Європи. Проте це не зупинило занепаду гончарства й самого села. До кінця 1980-х рр. пішли з життя гончарі Дмитро Вислинський, Володимир Архимович, Василь Куземський. Гончарство в селі підтримували батько й син Володимир і Мар’ян Бакусевичі.

Наприкінці 1980-х років, завдяки діяльності Товариства Лева гаварецька кераміка набула популярності в Україні.

Під час проходження маршруту «Маркіянові місця» також заплановано ознайомлення туристів з історичними подіями, що відбувалися на цій території в буремні роки боротьби нашого народу за Україну як незалежну, самостійну державу. Зокрема, в селі Гавареччин, що неподалік Маркіянової Гори, в околичному лісі знаходиться відновлена криївка народних месників – вояків УПА. Музей-криївку було урочисто відкрито до 65-ої річниці створення Української повстанської армії. У цієї криївки є надзвичайно цікава історія. Адже то був не просто рядовий бойовий бункер – це була криївка, в якій періодично збиралося вище командування УПА, яке координувало дії українського повстанського війська на території Львівщини, Волині та Тернопільщини. Криївка була дієвою з листопада 1942-го до лютого 1947-го. До речі, на вкритій густими лісами Гавареччині було чимало криївок, траплялися навіть двоповерхові (внизу стояли коні, зверху жили повстанці). В історично-пізнавальному плані цей край, на наш погляд, є надзвичайно цікавий для туристів різного віку.

Технологічна картка екскурсії

Назва маршруту:  Святогірський

Тривалість (год): 2,5-3 год.

Протяжність (км): пішохідна частина  4 км.

Автор-розробник:  НПП «Північне Поділля»

Тематичний напрямок екскурсії: Ознайомлення з ландшафтними особливостями та біорізноманіттям північного Поділля, активний відпочинок.

Маршрут екскурсії:  Сходова доріжка на Святу Гору – Монастир на Святій Горі – Буковий ліс – Мальовничі околиці села Гавареччина – В майстерні майстра-гончара – Історична криниця в селі Гавареччина –Криївка вояків УПА.

 

 

Фото цікавих об’єктів маршруту.

5

Дерев’яна церква у монастирі Покладання ризи Пресвятої Богородиці на Святій горі.

6

Літня церква в монастирі на Святій Горі.

7

Криниця на місці об’явлення Богородиці.

8

Лісостани реліктового бука на Св.Горі.

10

 

В гончарська піч в майстерні майстра-гончара.

11

Гаварецька кераміка.

12

Історична криниця в селі Гавареччина.

13

Криївка-музей вояків УПА.

Comments are currently closed.


Розробка та супровід: Квест